Народна молитва як складова стереотипної поведінки в перській лінгвокультурі

DOI: https://doi.org/10.17721/1728-242X.2022.28.25-29

Анотація

Розглянуто мовленнєвий жанр молитви як компонент стереотипної поведінки носіїв перської лінгвокультури на матеріалі перських народних прикмет і забобонів. Стисло подано історію вивчення стереотипів, зокрема комунікативно-поведінкових стереотипів у сучасній лінгвістиці. Висвітлено поняття мовленнєвого жанру. За визначенням М. М. Бахтіна, будь-яка комунікація людини будується на основі певних мовленнєвих жанрів, які дуже часто є стереотипізованими. З огляду на те, що мовленнєвий жанр є найважливішою категорією дискурсу, наведено класифікацію дискурсів І. С. Шевченка та О. І. Морозової. У межах соціально-ситуативного параметра дослідники виділяють такі підтипи дискурсу: політичний, адміністративний, юридичний, військовий, релігійний, медичний, діловий, рекламний, педагогічний, спортивний, науковий, електронний (інтернет-дискурс), медійний різновиди. Також до цієї типології було додано ритуальний тип дискурсу, який є актуальним у межах дослідження. Охарактеризовано мовленнєвий жанр перської народної молитви, вербалізований словами "do'ā" / "verd", оскільки саме народна, а не релігійна у традиційному розумінні молитва в контексті перських народних прикмет і забобонів є складником стереотипної поведінки іранців, виконуючи передусім психологічну і фатично-сугестивну функції. Визначено, що народна молитва в перській лінгвокультурі функціонує не лише у вигляді акту промовляння певного тексту до Бога чи святих, а й як талісман чи оберіг. Традиційно такі обереги виготовляють у вигляді текстів чи висловів із Корану, написаних на шматку паперу, шкіри, тканини, металу, і прикріплюють до одягу чи просто носять із собою. Центральним елементом перської народної молитви є прохання. З'ясовано, що в перській лінгвоментальності існує багато стереотипних уявлень, пов'язаних з образами молитви, які впливають на поведінку носіїв мови за різних життєвих обставин. Аналіз перських прикмет і забобонів на матеріалі сучасної художньої літератури показав, що у свідомості іранців молитва асоціюється передусім із необхідністю захисту, задоволення потреби та надією. Зауважено, що звертання носіїв перської мови й культури до народної молитви у певних ситуаціях супроводжується багатьма стереотипними ритуально-семіотичними діями, що демонструє поєднання релігійного та магічного аспектів у їхній свідомості. Констатовано, що специфіка перського мовленнєвого жанру молитви полягає в тому, що він водночас належить до двох типів дискурсу: релігійного й ритуального.