Мовленнєві акти "пропозиції" та "відмови" у складі комунікативної поведінки носіїв перської мови: DOI: https://doi.org/10.17721/1728-242X.2022.28.17-24

О. МАЗЕПОВА

Автор(и)

О. МАЗЕПОВА Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна https://orcid.org/0000-0002-0405-9128

Ключові слова:

перська мова, теорія мовленнєвих актів, вдаваний мовленнєвий акт, система ввічливості, міжкультурна комунікація

Анотація

Розглянуто етноспецифіку функціонування мовленнєвих актів "пропозиції" і "відмови" в перськомовному комунікативному просторі. Запропонований у теорії лінгвістичної ввічливості соціолінгвістами П. Браун і С. Левінсоном поділ на "позитивне" і "негативне" обличчя знаходить специфічне застосування в контексті перської системи ввічливості ta'ārof, яка має основоположне значення для розуміння комунікативної поведінки носіїв перської мови. Це зумовлене розбіжностями деяких культурних цінностей у західних і східних суспільствах, зокрема колективістським характером іранського соціуму, у якому інтереси громади переважають над інтересами окремих індивідів. Ширококонтекстність перської лінгвокультури виявляється в тому, що пропозиції і відмови, які кваліфікуються в теорії лінгвістичної ввічливості як мовленнєві акти, що становлять загрозу обличчю співрозмовника (FTA), не сприймаються як такі носіями перської мови, оскільки вони є засобами вияву ввічливості і сприяють гармонізації стосунків між комунікантами. Особливу увагу приділено аналізу ритуальних або вдаваних пропозицій і запрошень, які не розраховані на негайне прийняття, а виконують функцію вияву уваги і поваги до співрозмовника. Недотримання необхідних правил спілкування або нехтування ними може призвести до втрати обличчя мовця перед своїм співрозмовником. Відмови, як і пропозиції та запрошення, можуть бути справжніми і вдаваними. Розглянуто лише вдавані відмови, які в межах культурного комплексу ta'ārof слугують засобами збереження обличчя комунікантів і кваліфікуються як невід'ємні складники ввічливого спілкування. Вважається, що від кожної пропозиції чи запрошення варто спочатку ввічливо відмовитися, демонструючи так готовність підтримувати відповідну конвенцію спілкування, а погоджуватися лише після настійливого наполягання ініціатора. Така відмова має робитися м'яко й аргументовано, щоб не завдати шкоди обличчю співрозмовника. Для неносіїв перської мови і культури вдавані мовленнєві акти можуть здаватися нав'язливими та лицемірними, оскільки їхня справжня мотивація є прихованою від безпосереднього спостереження. Розрізнення справжніх та удаваних мовленнєвих актів інколи становить складність навіть для самих іранців, тому ретельне вивчення специфіки їхнього функціонування є запорукою успішної міжкультурної комунікації з ними. Аналіз функціонування пропозицій і відмов у різних східних комунікативних культурах виявляє багато спільних рис, що відкриває цікаві перспективи для зіставних досліджень у відповідній галузі.

Посилання

Abdel Hady, S., 2015. The pragmatic functions of the ostensible communicative act of invitation in Jordanian Arabic. SKY Journal of Linguistics, 28, pp. 7–35.

Al-Khatib, M. A., 2006. The pragmatics of invitation making and acceptance in Jordanian society. Journal of Language and Linguistics, 5(2), pp. 272–294.

Aryanpur Kashani, A. and Aryanpur Kashani, M., 1986. Aryanpur Persian-English dictionary. Tehran: Amir-Kabir Publications.

Babai Shishavan, H., 2016. Refusals of invitations and offers in Persian: Genuine or ostensible? Journal of Politeness Research, 12(1), pp. 55–93.

Batsevych, F. S., 2010. Linhvokulturni aspekty komunikatyvnoi tolerantnosti. Sotsiohumanitarni Problemy Liudyny, (5), pp. 108–119.

Beeman, W. O., 1986. Language, status and power in Iran. Bloomington, IN: Indiana University Press.

Brown, P. and Levinson, S., 1987. Politeness: Some universals in language usage. Cambridge: Cambridge University Press.

Chen, X., Ye, L. and Zhang, Y., 1995. Refusing in Chinese. In: G. Kasper, ed. Pragmatics of chinese as native and target language. Honolulu, HI: Second Language Teaching & Curriculum Center, University of Hawaii at Manoa, pp. 119–164.

Dastpak, M. and Mollaei, F., 2011. A comparative study of ostensible invitations in English and Persian. Higher Education and Social Science, 1(1), pp. 33–42.

Eslami, Z. R., 2005a. Invitations in Persian and English: Ostensible or genuine? Intercultural Pragmatics, 2–4, pp. 453–480.

Eslami, Z. R., 2005b. Raising the pragmatic awareness of language learners. ELT Journal, 59(3), pp. 199–208.

Eslami, Z. R., 2010. Refusals: How to develop appropriate refusal strategies. In: A. Martínez-Flor and E. Usó-Juan, eds. Speech act performance: Theoretical, empirical and methodological issues. Amsterdam: John Benjamins Publishing Company, pp. 217–236.

Goffman, E., 1972. On face-work: an analysis of ritual elements in social interaction. In: J. Laver and S. Hutcheson, eds. Communication in face-to-face interaction. Harmondsworth: Penguin, pp. 319–346.

Gu, Y., 1990. Politeness phenomena in modern Chinese. Journal of Pragmatics, 14(2), pp. 237–257.

Ide, S., 1989. Formal forms and discernment: two neglected aspects of universals of linguistic politeness. Multilingua, 8(2–3), pp. 223–248.

Isaacs, E. A. and Clark, H. H., 1990. Ostensible invitations. Language in Society, 19(4), pp. 493–509.

Kadhim, B. J. and Al-Hindawi, F. H., 2017. Pragmatics of ostensible invitations in Iraqi Arabic: Function analysis. Advances in Language and Literary Studies, 8(6), pp. 132–140.

Koutlaki, S. A., 2002. Offers and expressions of thanks as face enhancing acts: Tæ’arof in Persian. Journal of Pragmatics, 34(12), pp. 1733–1756.

Koutlaki, S. A., 2009. Two sides of the same coin: How the notion of ‘face’ is encoded in Persian communication. In: F. Bargiella-Chiappini and M. Haugh, eds. Face, communication, and social interaction. London: Equinox, pp. 115–133.

Mao, L. R., 1994. Beyond politeness theory: ‘face’ revisited and renewed. Journal of Pragmatics, 21, pp. 451–486.

Matsumoto, Y., 1988. Re-examination of the universality of face: politeness phenomena in Japanese. Journal of Pragmatics, 12, pp. 403–426.

Mazepova, O. V., 2015. Vnutrishnii svit liudyny u perskomu linhvomentalnomu prostori. Kyiv: Vydavnychyi dim Dmytra Buraho.

Mazepova, O. V., 2020. Maxims of politeness in the context of the communicative behavior of Persian native speakers. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Oriental Languages and Literatures, 1(26), pp. 19–22.

Mazepova, O. V., 2021. Iranian communicative culture through the prism of theory of speech acts. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Oriental Languages and Literatures, 1(27), pp. 17–21.

Salmani-Nodoushan, M. A., 2006. A comparative sociopragmatic study of ostensible invitations in English and Farsi. Speech Communication, 48(8), pp. 903–912.

Sharifian, F., 2007. L1 cultural conceptualizations in L2 learning. The case of Persian speaking learners of English. In: F. Sharifian and G. B. Palmer, eds. Applied cultural linguistics: implications for second language learning and intercultural communication. Amsterdam: John Benjamins Publishing Company, pp. 33–51.

Sharifian, F., 2013. Cultural conceptualisations in learning English as an L2: Examples from Persian-speaking learners. Iranian Journal of Language Teaching Research, 1(1), pp. 90–116.

Taleghani-Nikazm, C., 1998. Politeness in Persian interaction: The preference format of offers in Persian. Crossroads of Language, Interaction, and Culture, 1, pp. 3–11.

Wolfson, N., 1989. Perspectives: Socio-linguistics and TESOL. Cambridge: Newbury House.