Теорія соцреалізму в історії сучасної китайської літератури: процес розвитку й реалізації на практиці

DOI: https://doi.org/10.17721/1728-242X.2020.26.70-75

Анотація

Мета статті – простежити шлях формування теорії соцреалізму в Китаї і показати вплив радянської теорії соцреалізму на літературний процес у цій країні в ХХ ст. Стаття має описовий характер. Об'єктом дослідження обрано теорію соцреалізму, що вивчається щодо трансформацій, яких вона зазнала на китайському ґрунті. Дослідження спирається на таку періодизацію процесу функціонування теорії соцреалізму в Китаї: 1) 1933–1953 рр., коли в країні з'являється західна теорія реалізму й починає завойовувати позиції; 2) 1953–1958 рр., коли китайські літературознавці здійснюють переоцінку літератури "4 травня" (1919 р.) з позицій соцреалізму; 3) 1958–1980 рр. – часи "культурної революції", коли поняття "соцреалізм" вийшло з ужитку в китайському літературознавстві; 4) з 1980 р. і донині, коли в Китаї відродився інтерес до класичного реалізму як творчого методу. Для кожного з цих періодів були виділені найбільш важливі події чи суперечливі питання. Зокрема, у першому періоді важливою подією для китайських літературних кіл стала промова Мао Дзедона в м. Яньань у 1942 р., після проголошення якої провідним методом творчості в китайській літературі стає соцреалізм, а зразком для творчості – твори радянської літератури, створені з орієнтацією на цей метод. Щодо другого періоду стверджується, що зарахування Лу Сюня – провідного представника літератури "4 травня" – до соцреалістів лишається суперечливим питанням. Щодо третього періоду зазначається, що в цей час настанова на соцреалізм змінилася орієнтацією на змішання революційного романтизму й революційного реалізму, яка лишалася актуальною до кінця "культурної революції". З приводу четвертого періоду наголошується, що зрештою інтерес китайських письменників і літературознавців повернувся до класичного реалізму як творчого методу. Як результат дослідження визначаються такі особливості теорії соцреалізму в китайському контексті, як настанова супроводжувати описи реальності оцінками, чітко викладати сутність перемоги соціалістичної революції й поширювати дух боротьби за краще майбутнє серед читачів. У висновках зазначено, що соцреалізм у Китаї в ХХ ст. зазнав підйому й занепаду теоретичного інтересу в пристосуванні до нового контексту і, врешті решт, поступився класичному реалізму, тому надалі можна очікувати відродження інтересу до останнього, зокрема й теоретичного.